Глава 10

Весь наступний день пройшов в нічого не значущих, метушливих заняттях, а з приходом ночі знову почало наростати передчуття чогось жахливого. Приблизно о першій годині ночі у вікно будинку, який він знімав в приватному секторі, наполегливо ростучалі. Миколи це дуже здивувало, адже суцільний залізний паркан, який огороджував будинок від вулиці, був дуже високий, а зсередини замикався надійним замком. ‘Так кого ж це принесло?’. Взявши в руки важкий молоток, він вийшов зустрічати нежданих гостей.

На подвір’ї нікого не було, а відкривати хвіртку було б справою дуже ризиковим, але цікавість виявилася сильнішою за обережності, і після двох поворотів ключа Миколою двері були відчинені навстіж, голосно вдарившись залізно лицьовою частиною про іншу частину паркану. Те, що вдалося побачити, повалило людини в жах.

На найближчому до будинку ділянці дороги стояли ті ж самі машини і ті ж самі люди, що провалилися в підземні пустоти в той пам’ятний день. Людей було чоловік 20, машин - штук 5. На людях - ні подряпини, на машинах - ні вм’ятини. І саме цей факт робив найстрашніше враження.

- Та хто ви такі, чорт вас дери?! - не в силах зрозуміти, що відбувається, прокричав Микола.

Відповідь надійшла від людини, що стоїть десь у задніх рядах:

- Ім’я нам - Легіон. І, почавши будується з нами, закінчити ти вже не зможеш.

- Серйозно?

- Так. Ми володіємо цим світом, і ніщо не зможе цього скасувати.

- У мене інша інформація з цього приводу. - спокійно відповів Микола. Почуття моторошного жаху раптово пройшло, і за цією ознакою він зрозумів, що Люцифер вже тут, і скоро проявить себе в повну силу. Так і сталося.

З неба полив сильний дощ, і великі краплі води, потрапляючи на непрошених гостей, почали активно розчиняти їх одяг, шкіру, м’ясо під нею, і кістки. Незважаючи на ці моторошні ефекти, примари переносили цю процедуру, майже нічим не видаючи свого невдоволення. Лише в що продовжує говорити голосі із задніх рядів з’явилися нотки роздратування:

- Можна багато чого змінити зовні. Але суть залишиться колишньою.

- Все пройде. Пройде і це. - не замислюючись, парирував Микола.

Через кілька хвилин під дощем від всіх темних постатей і їх транспорту на дорозі не залишилося нічого, крім чорної, жирної бруду, та й ту скоро змило бурхливим потоком в найближчий водостік.



ЩЕ ПОЧИТАТИ