Небо гарчить

небо гарчить

Зузу прокинувся від страшного гуркоту, і зіщулився під своїм одеялком. ‘Ой-ой-ой, що ж це таке!’ - подумав він. Про всяк випадок пошепки, щоб це ‘щось’ не почуло.

На вулиці гуркотіло і гуркотіло, і, трохи звикнувши до дивного звуку, Зузу вирішив озирнутися.

Спочатку він витягнув задню лапку з-під ковдри, потім іншу. Нічого страшного не сталося. Тоді мишеня, осмілівши, скинув ковдрочку і подивився у вікно, прямо в зловісну чорноту ночі.

Не те щоб Зузу боявся темряви, але намагався зайвий раз не висовувати мордочку з ліжка ночами.

Але в цей раз все було інакше. Чорне небо розрізали яскраві спалахи, а з прочинених стулок в нору вливався приголомшливий, свіжий аромат.

‘Так що ж це таке!’ - знову подумав Зузу. Підібравшись до вікна ближче, він побачив, як величезні вологі краплі падають і падають з неба. Повітря було таким терпким і запашним, що від цього аромату лоскотало носик. Раптом в дверному отворі своєї кімнати він побачив стурбовану маму.

‘Ти не злякався, рідний? Це гроза’.

‘Що ти мама, я ж хоробрий мишеня’ - відповів Зузу, не сказавши, як було страшно спочатку.

‘Ти у мене найрозумніший хлопчик на світлі’, - сказала мама, і повела його назад в ліжко.

Зузу згорнувся калачиком на подушці, а мама обняла його міцно-міцно. Великі дощові краплі били по землі з гучним стуком, грім гуркотів десь далеко, а мишеня Зузу солодко сопів в обіймах мами-мишки.

Не така вже й страшна вона, ця літня гроза!



ЩЕ ПОЧИТАТИ